ua en pl ru 
НОВИНИ
Що робив аргентинський єврей у Луцьку?

Що робив аргентинський єврей у Луцьку?

Кожен із нас має особливу та унікальну історію свого роду. Та чи всі замислюються над тим, ким були, чим жили та де мешкали наші предки? Прагнення повернутися до рідних витоків, історичної батьківщини і минулого родини – це і є новий напрям у туристичній сфері, назва якому – сентиментальний (ностальгійний) туризм.

Одного передріздвяного ранку на пошту Visit.Lutsk надійшло нестандартне повідомлення. Аргентинець Ерік звернувся до нас із цікавим проханням. Окрім екскурсій, він хотів дослідити історію свого родоводу та дізнатися, чим, усе ж, обернулися події 1942 року для членів його сім’ї, віднайти можливих родичів.

Ерікові предки були родом із Волині. Бабуся Шифра Беккерінг з Рожища, дідусь – Мойше Фукс з Ратного. Відомо, що прапрадід Майєр Бурінштейн був равином у Рожищі. Це типові Ашкеназі – один з двох найчисельніших субетносів євреїв, нащадки вихідців із середньовічної Німеччини і східноєвропейських країн. Про Мойше відомо небагато. Він був учасником партизанського опору. Провів деякий час у Ковелі, переховуючись у лісах, підземних системах, побудованих партизанами. У 1942-1944 роках Мойше поїхав до Львова, де працював водієм вантажівки, продавав цукор, сигарети та інші речі.

   

Мойше Фукс
                 

Про Шифру відомо дещо більше. Їй вдалося вижити під час одного із масових розстрілів у серпні 1942 року. Деякий час Шифра переховувалась у друга сім’ї – німецького доктора психоаналітика Фріда у с. Доросині. У 1943 році вона опинилася у Луцьку, де їй допомагав священик Богуславський із Собору. Усі ці люди також переховували єврейських дітей. Пізніше, приєднавшись до партизанських частин, Шифра ховалась у Ковелі. Коли радянські війська закріпили свої позиції, жінка повернулась у Рожище і працювала перекладачем з німецької мови. Згодом родичка Шифри знайшла їй роботу у Львові і певний час та працювала на аналогійній посаді. Зустрівшись там з Мойше, у 1946 році вони переїхали у Краків. Певний час жили у Німеччині та Франції. І нарешті звідти у 1948 році емігрували до Аргентини (Буенос-Айрес), де й оселилися та мешкали до кінця своїх днів.

                             

Шифра Беккерінг Майєр Бурінштейн

За один день провести екскурсії по Луцьку та обійти всі єврейські місця, здійснити міні-дослідження з архівними документами, відвідати Рожище і Ратне, а також поспілкуватися з єдиною представницею цієї національності там – завдання надскладне. Перші два походи в архів до приїзду Еріка дали зрозуміти, що пошукової роботи на місяць. Години в довідниках – і я замовила потрібні документи. Коли він приїхав, ми оглянули записи в метричних книгах і списки мешканців Рожища до початку Другої світової війни. Потрібних прізвищ ми не знайшли, оскільки частина документів була втрачена.

12:00 і ми вже на шляху до Рожища. Спершу ми приїхали до місця масового розстрілу. Про цю трагічну подію нагадує, хіба що, скромний меморіал та величезні яри, які заховали в собі тисячі тіл. Після цього ми відвідали старовинне єврейське кладовище. Більшість написів практично неможливо прочитати, а ті, що збереглись, – на івриті, яким мало хто сьогодні володіє.

У Рожищі ми також зустрілись із Любов’ю Леубев, єдиною тамтешньою єврейкою. Вони довго говорили, ділились дивовижними історіями порятунку сімей, обговорювали діяльність єврейських громад. Любов не застала його родини. Та вона пам’ятає, що батько розповідав, яким було їхнє місто до початку страшної війни. Завдяки її спогадам нам вдалося знайти місце, де колись була пекарня прадіда Еріка – Еліяху (Елія) Беккерінга. Завдяки численним публікаціям Ерік побачив старі фото Луцька, Рожища, Ратного, колись щасливих мешканців та кривавих розстрілів.

Уже підвечір ми повернулися до Луцька. Оглянувши замок Любарта та всі принади старого міста, ми відвідали місця, які зберегли в собі частинку єврейської історії міста. Синагогу XVI століття, Олицький Бейт Гамідраш (колишній кінотеатр «Зміна»), Гімназію М. Глікліха (Педагогічний коледж), колишню Пурицівську та Галицьку синагоги, єврейську громаду, і звичайно, елегантні будинки Кронштейнів. До слова, нещодавно нащадки цих найвпливовіших забудовників першої третини ХХ століття відвідали Луцьк! Він спробував місцеву кухню і згадав, що його бабця теж часто готувала вареники в Буенос-Айресі. У Луцьку Еріку надзвичайно сподобались спокій та затишок, яких так часто бракує у мегаполісах.

Нащадки Кронштейнів і працівниці Центру туристичної інформації та послуг

З семи братів та сестер вижила лише Шифра та Гершль.На фото нижче зображене свідоцтво, видане в 1961 р. Рожищенським Комітетом – тими, хто вижив та родичами в Ізраїлі. Сертифікат на івриті, у колонці посередині – всі імена: батьків бабусі, братів і сестер, племінників і племінниць. Всі вони померли у війні, крім Шифри та її брата Гершля.

Ерік казав, що, можливо, у Ратному загинули чи лишилися брати та сестри Мойше. Він не має жодної інформації про них. Тому за допомогою я звернулася до директора Кортеліського історичного музею - Миколи Андроновича Михалевича. За його свідченнями і згідно з переписом населення, у Ратному не залишилося євреїв – більшість загинули, інші емігрували одразу після війни.

Зважаючи на рідкісне та не досить поширене прізвище Фукс, я навіть знайшла декількох людей, які, можливо, є родичами Еріка. Наразі чекаємо відповіді від них. Ми відвідали тільки Рожище. Попереду ще чимало роботи, тому пошуки продовжуються – у найближчих планах побачити малу батьківщину діда Мойше – Ратне.

Безперечно, таке дослідження вимагає більше часу, взаємодії з громадами, радами, музеями та іншими науковими інституціями. Воно є надзвичайно цікавим та захопливим. Звичайна розмова легко може привести до розгадки. Варто лише не здаватись на початку і шукати далі. Сентиментальний туризм все активніше розвивається, завдяки чому зникають будь-які історичні, часові чи просторові перешкоди!

Автор:

менеджер з туризму

КП "Центр туристичної інформації та послуг"

Оксана Мельничук

Print 

Написати відгук
Ім'я:
Коментар:
Введіть код: