П’ять стихій: у Му3еї Корсаків провели перший Перформативний вікенд

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку започаткували новий напрям мистецької діяльності – Перформативні вікенди. Відтепер тема кожного великого проєкту, окрім виставки досліджуватиметься й за допомогою перформансів.

Перший Перформативний вікенд організували в межах виставкового проєкту «Космогонія сенсів». Він проходив протягом двох днів, 13 і 14 жовтня. Гості заходу мали можливість послухати відкриті лекції митців, оглянути виставку та побачити п’ять різних перформансів, які зафіксували на відео і вони стануть частиною експозиції.

У перший день Перформативного вікенду присутні слухали open talk одеського митця Андрія Утенкова – «Тіло як реальність», а також мали змогу побачити три перформанси.

Перформанс Терри Нейдорф «Політ життя. Шлях до смерті», який мисткиня показала 24 серпня, гсті музею мали змогу побачити на екрані як відеодокументацію.

Під час своєї лекції Андрій Утенков розповів про японський танець Буто, а саме як у цьому танку поєднується радикальність та багатогранність, порівняв його зі станом кризи та рефлексував з присутніми на тему космогонії сенсів, культуру знаків та культуру присутності.

«Перформативне мистецтво, воно – або невербальне, або довербальне. Тобто на тому рівні, коли сенси ще не з’явилися, або на тому рівні, коли сенси вже не потрібні. Тобто воно за межами розуміння. Тут будь-яке визначення не буде остаточним», – зауважив митець.

Танець Буто, за словами Андрія Утенкова, – це танець кризи. «Танець на межі і трішки за межею. Там немає якогось руху, такту, слуху, меседжу, програми. тобто всі сенси, вони – реконструйовані. Це запрошення до особливого стану. Його важко описати, але легко ухопити», – пояснив перформер.

Свій буто-перформанс «Spatium» Андрій Утенков разом із харківською мисткинею Євгенією Файнер показали на другий день вікенду. «Сенс народжується в процесі дії. В нас з’явилася дія, яку ми вирішили продемонструвати. Я лише згодом можу сказати, що я знайшов у себе всередині», – поділився митець після виступу.

Також у перший день присутні мали змогу побачити перформанс на сакральну тематику від Марії Дроздової – «Молитва» та постановку «Мить» від Наталії Лісової.

Марія Дроздова використала для свого перформансу порожню металеву пластину від ікони Божої Матері з Ісусом, яку знищили за Радянського союзу. Від цієї ікони залишився лише металевий оклад із порожнім чорним силуетом. Перформерка зшила ниткою себе з образом. Таким чином показала молитву до порожнечі.

А Наталія Лісова у своєму перформансі  «Мить» показала ту мить, коли мокрий шмат тканини зі звуком липне до стіни, утворюючи щоразу абстрактні барельєфи. І ще через мить падає на підлогу. Наостанок перформерка зв’язала тканину у вузол та кинула її застигати на підлозі.

В межах другого дня Перформативного вікенду Марія Дроздова провела artist talk «Сакральне, табу та стигма в мистецтві», де розповіла присутнім й про інші свої знакові перформанси.

А Наталія Лісова розповіла присутнім про створення мистецтва дії. «Перформанс утворився після двох світових війн. Тоді люди все втратили й розчарувалися у щирості. Як можна було будувати майбутнє? Кому можна довіряти? І тут виходить художник, який в реальному часі вивертає свою душу перед глядачами. Це завжди особиста історія, травма. Ми мало коли розмовляємо про щось хороше, ми хочемо поділитися своїми болями, щоб їх стало менше. Це спосіб діалогу», – пояснила Наталія Лісова.  Її учениця показала Вікторія Сярьожавна представила присутнім частину своєї експериментальної постановки.

Еліза Мамардашвілі присвятила свій перформанс «Роса» спогадам про своє рідне місто Запоріжжя. Мисткиня читала текст про рутинні дрібниці життя, чай, ранні підйоми та ранкові роздуми. «Це про інтимні, важливі міста, які наразі не можливо так легко відвідати. Але мені здається, дуже важливо про них говорити й пам’ятати їх. У Запоріжжі була наша дача, куди ми приїжджали кожного літаю. Ті моменти, які закарбувалися в моїй пам’яті – це своєрідне маркування зовнішнього та внутрішнього ландшафту міста. Ми живемо в такий час, коли складно все охопити й зрозуміти, що відбувається. Мені здається, що люди зараз більше занурюються в минуле, щоб зрозуміти наше сьогодення», – поділилася задумом Еліза Мамардашвілі.