Нова виставка в LU Gallery “Поле для гри”

Виставка триватиме з 16 грудня 2025 року по 14 березня 2026 року. Вхід безкоштовний.
Галерея працює за таким графіком: 11:00 – 19:00 (вівторок, четвер, субота).
Адреса: вул. Мялковського (колишня Крилова), 8 

Про виставку

Гра завжди була частиною нашого життя: у стосунках, намірах та ігрищах, до яких ми приєднувалися добровільно або в які нас затягнули силоміць. Від міських карнавалів і субкультурних ритуалів до більш формальних ситуацій гра формує наше життя, вимагаючи дії або виконання. Ми виконуємо ролі, граючи маскулінність і фемінність, прикидаючись невігласами чи демонструючи статус, дотримуючись правил або насолоджуючись їх порушенням. Ми приміряємо маски, щоб ховатися або бути поміченими серед подібних собі. Через гру ми змагаємося, співпрацюємо й виконуємо ролі, стираючи межі між реальністю та уявою, між дійсним, можливим та удаваним.

Цією виставкою запрошена кураторка Ксенія Ульянова спонукає нас розхитати власні кордони й змінити перспективу. Вона пропонує зануритися в численні шари ігор, де ми можемо досліджувати, рефлексувати і, найголовніше, гратися разом.

Діма Микитенко та Крістіна Борхес. Lu gallery

Поле для гри — це простір, де звичні правила більше не діють. Світ більше не піддається прогнозу. У добу перманентної турбулентності гра стає стратегією існування: способом опору, експерименту та пошуку нових форм співжиття. На зміну нарочитості приходить радикальна щирість, а хаос стає ресурсом для творення.

Виставка об’єднує у собі митців, чиї твори заграють з дійсністю, переозначують цінність різноманіття набутих досвідів та руйнують ієрархії. Структура експозиції відсилає до текстів французького філософа та культуролога Роже Кайуа, у яких він розглядав гру як багатошарову систему, де змагання (agon), перевтілення (mimicry), випадок (alea) та дестабілізація (ilinx) міксуючись між собою створюють поле для дії. Ці змішані сценарії тим чи іншим чином присутні у кожній з робіт у цих залах. Від гри в прото-урбаністику у практиці APL315 та втручання в публічне поле скульптур Марка Дженкінса, до іронічних візуальних наративів Яна Бачинського, котрий перетворює серйозність на карнавал. Діана Факш використовує образи поп-культури, підкреслюючи абсурдність тоталітарних режимів. Гра тут стає не втечею від реальності, а, навпаки, повним зануренням у неї. У той час, як Віра Мокренко через загравання з нестабільністю матеріалу обирає показувати шрами, не ховаючи їх за стилізацією, Саша Тебул досліджує випадковості та деформації, перетворюючи фотографію на полотно мінливих форм та сенсів.

Розмірковуючи про процес гри ми часто вдаємось до фантазії про ескапізм, натомість гра не виключає болю, іноді, у власний спосіб навіть підсилюючи його. На чому й фокусується у своїй роботі Роман Михайлов: через тілесність і щирий живий інтерес до питання «Хто виграв? І яка у виграшу ціна?». У генеративній інсталяції Алекс Сіроус використовує гру як художню мову, що існує лише тоді, коли глядач безпосередньо залучається у процес.

Сьогодні гра перестає бути невинною, вона перетворюється на стратегію опору, на спосіб вийти за межі мовчання, інерції та безсилої люті.

Поле створено. Глядача запрошено до гри.