У 1879 році в одному з будинків нашого міста вперше оселилася родина Косачів. Під час першого перебування родини у Луцьку навесні 1879 року вони поселилися в костельному домі, недалеко від Луцького замку. Майже рік сім’я Косачів проживала у колишньому колегіумі. Під час другого перебування у Луцьку, з жовтня 1890 по квітень 1891 Леся проживала в усім відомому двоповерховому будинку біля костелу, що на вулиці Кафедральній.

Побудований він наприкінці XVIII століття. Два виходи, в його зовнішньому вигляді немають ніякого архітектурного оздоблення. Найбільш вірогідно, що Косачі жили на першому поверсі, основний вхід в помешкання був з вулиці Кафедральної. Зі спогадів сестри Лесі Українки Ольги Косач-Кривенюк про першу власну оселю у Луцьку: «Вона була неподалік від річки Стир, бо коли вода розливалася, то підступала близько до шкляної веранди помешкання».

Тут маленька дев’ятирічна дівчинка написала перший вірш «Надія». Це була реакція на заслання царським урядом тітки Олени Косач. Найпоширенішою версією є те, що саме в Луцьку, на Водохреще Леся Українка застудила ноги та захворіла на туберкульоз кісток. У спогадах Ольги Косач-Кривенюк згадується: «Скоро по тому і від того, як тоді думали, вона заслабла».

Сестра Лесі Ольга Петрівна Косач-Кривинюк у своїх спогадах писала: «Дарма, що наш батько був чернігівець, а мати полтавка, всі ми, їх діти, що народилися і зросли на Волині, а Леся чи найбільше за нас усіх, вважали себе за волинян. Леся пристрасно любила Волинь, її дратували ті часті суперечки з лівобережцями, слобожанами, а часто і з киянами про те, чи Волинь (і Галичина) – Україна чи ні, чи чисто по-українськи говорять на Волині? З якою втіхою слухала Леся, коли наша мати завзято боронила Волинь і волинян та їх мову, бо й сама стала від довгого і докладного знайомства з Волинню й волинянами їх палкою прихильницею».